Друк

Туристична Ярмолинеччина

. Posted in Туризм


1. Вступна частина. Церква-фортеця в с. Сутківці
2. Пам’ятки сакральної архітектури Ярмолинеччини
3. Історичні будівлі смт Ярмолинець
4. Замки Ярмолинеччини
5. Дуга Струве
6. Пам ять про подвиг народу у наших серцях (до 70-річчя визволення Ярмолинеччини)
7. Пам'ять про подвиг народу у наших серцях(до Дня Перемоги)
8. Музеї Ярмолинеччини (до Дня музеїв - 18 травня)
9. Садиби та парки Ярмолинеччини (с.Соснівка)
10. Цілющі джерела Ярмолинеччини
11. Дні населених пунктів Ярмолинеччини
12. Садиби та парки Ярмолинеччини (с. Скаржинці)
13. Садиби та парки Ярмолинеччини(с. Виноградівка)
14. Колишні районні центри Ярмолинеччини
15. Садиби та парки Ярмолинеччини (с.Шарівка)
16. До Дня туризму
17. Садиби та парки Ярмолинеччини (с.Вербка)
18. Садиби та парки Ярмолинеччини (с.Баламутівка, с. Лугове)
19. Археологічні пам’ятки Ярмолинеччини
20. Легенди рідного краю (Амадоцьке озеро)
21. Туризм об’єднує людей
22. Топоніміка населених пунктів району
23. Тарасова криниця
24. Паперова фабрика (с. Проскурівка)
25. Садиби та парки Ярмолинеччини (с. Савинці)
26. Садиби та парки Ярмолинеччини (с. Ясенівка)
27. Садиби та парки Ярмолинеччини (с. Буйволівці)
28. Музеї Ярмолинеччини (с. Шарівка)
29. Пам’яті М.А. Горобця (с. Правдівка)
30. Фрампіль (с. Косогірка)
31. Ярмолинці минуле і сучасне. Чим ми цікаві для туриста? (смт Ярмолинці)
32. Баранівка (с. Баранівка)
33. Польський слід в історії Ярмолинеччини
34. Євреї на Ярмолинеччині
35. Трагічна історія закоханих (с. Вербка Мурована)

Туристичні маршрути Ярмолинеччиною:

№1 Ярмолинці – Сутківці – Баранівка – Круті Броди

№2 Ярмолинці – Шарівка – Вербка – Михайлівка

№3 Ярмолинці – Ясенівка – Соснівка – Косогірка

Перспективність розвитку району в галузі туризму є очевидною. Адже на користь цього свідчать такі фактори як географічне розташування, природні ресурси, історичні пам'ятки й культурні здобутки Ярмолинеччини.

Близьке розташування як від обласного центру (біля 20 км), так і від таких визнаних туристичних осередків як Кам'янець-Подільський (біля 70 км) та Меджибіж (біля 60 км) передбачає залучання локальних районних цікавинок до обласних туристичних маршрутів як на рівні окремих пам'яток історії та природи, так і полноцінних тематичних маршрутів.

 

І. В локальний умовний топ-лист «Сім чудес Ярмолинеччини» можна включити наступні унікальні природничі й історичні пам'ятки (відповідно до реалізації загальнодержавної Програми із збереження та використання культурної спадщини 2004-2010):

1. Покровська церква-фортеця та рештки замкового комплексу 15 століття в с.Сутківці.

2. Вознесенська церква-фортеця 15 століття та панський парк 19 століття в с.Шарівка.

3. Один з геодезичних знаків Дуги Струве, що охороняється ЮНЕСКО, початку 19 століття в с.Баранівка.

4. Костел Петра і Павла 19 століття в смт. Ярмолинці.

5. Реліктовий парк 19 століття на території санаторію «Куява» в с.Соснівка.

6. Старовинний парк й палац 19 століття в с.Вербка.

7. Державний заказник «Евеліна» (320 га) із рідкими та зникаючими видами флори й фауни.

 

ІІ. Организація туристичних маршрутів можлива за наступними об'єднуючими темами (таймінги з транспортними схемами розробляються безпосередньо під потреби туристичних груп чи індивідуальних туристів чи туроператорів):

- «Стежками старовинних парків». На Ярмолинеччині зберіглося 7 старовинних парків, що були закладені ще в 19 сторіччі. Нажаль, їх сучасний стан вимагає втручання для поліпшення умов проведення екскурсій та пікніків (розчистка стежок, прибирання сміття, догляд за рослинами).

- «Історико-краєзнавчі музеї Ярмолинеччини». На території району функціонує 15 музеїв (переважно при сільських школах). Не дивлячись на скромність експозицій, вони можуть привабити туристів через тенденцію, що спостерігається останнім часом. Городяни-туристи проявляють зацікавленність у відвідинах провінційних музеїв із місцевими екскурсоводами, що надає можливість пізнати історію України безпосередньо з народних історичних джерел (відповідно до реалізації обласної Програми розвитку краєзнавства).

- «Джерела Ярмолинеччини» й «Рибальський вік-енд». В Ярмолинецькому районі є 6 річок, 92 водойми й багаточислені джерела, деякі з яких навіть набули слави святих. Екскурсія найцікавішими джерелам району відбувається мальовничішими місцинами, що відносить тур до екологічних, які набули особливої популярності серед сучасних туристів, що переймаються здоровим спосом життя. Щодо рибальського туру можливо поєднати рибалення на кількох водоймах району протягом вихідних днів відповідно до приорітетів туристів (краєвиди, проживання в наметах чи в оселях зеленого туризму, види риби, т.і.).

- «Вчимося у майстра: майстер-класи з народної творчості». На території району творять багато народних майстрів в таких видах творчості, як вишивка, гаптування, бісероплетіння, різьблення по дереву, писанкарство, розписи, декоративнні вироби зі шкіри, іграшки з глини (біля 26 локальних осередків й майстрів). Багато років існують знані фольклорні колективи «Кудрявчик», «Барвінок», «Шарівчанка», на базі яких можна ознайомитись та вивчити народні пісні Поділля. Особливо актуальним може стати організація таких майстер-класів напередодні свят, пов'язаних із відповідними традиціями створення певних атрибутів. Серед яких Великодень (писанкарство, вишивки), Різдво (дідухи, колядки, щедрівки, народна кухня), Івана Купала (вишиті сорочки, купальські пісні, травництво), весілля (співи, рушники, ікони) і т.п.). Цікавою для урбанізованого населення є участь в етнографічних експедиціях по збору народних пісень або творів народного мистецтва для локальних музеїв.

- «Ярмолинеччина духовна». Туристичні маршрути-паломництва унікальними церквами, костелами й місцями захоронень Ярмолинеччини із розповіддю про історію цих пам'яток культури й релігії (відповідно до виконання Указу «Про відзначення в Україні 1025-річчя хрещення Київської Русі» від 10 листопада 2009 року).

Назва населеного пункту

Дата відзначення

Ярмолинецька селищна рада

смт Ярмолинці

12 липня

с.Шевченкове

12 липня

Антоновецька сільська рада

с. Антонівці

21 вересня

с. Голохвасти

-

Баламутівська сільська рада

с. Баламутівка

21 листопада

с. Виноградівка

12 липня

с. Іванківці

21 листопада

с. Лугове

14 жовтня

с. Михалківці

10 листопада

с. Монастирок

28 листопада

с. Слобідка

21 вересня

Баранівська сільська рада

с. Баранівка

28 серпня

с. Круті Броди

2 серпня

Боднарівська сільська рада

с. Боднарівка

-

с. Борбухи

-

Буйволовецька сільська рада

с. Буйволівці

21 листопада

Вербецька сільська рада

с. Вербка

28 серпня

Вербецько-Мурована сільська рада

с. В.-Мурована

22 травня

с. Лебедівка

22 травня

Жилинецька сільська рада

с. Жилинці

-

Кадиївська сільська рада

с. Кадиївка

23 червня

с. Волудринці

-

с. Сл.Кадиївська

23 червня

Косогірська сільська рада

с. Косогірка

9 жовтня

Михайлівська сільська рада

с. Михайлівка

28 серпня

с. Видошня

-

с. Іванівка

17 грудня

с. Королівка

-

с. Лука

-

с. Микитинці

-

Москалівська сільська рада

с. Москалівка

жовтень                  (День хліба)

с. Верхівці

-

с. Коритна

7 липня

Пасічнянська сільська рада

с. Пасічна

14 жовтня

с. Васильківці

14 жовтня

с. Магнишівка

14 жовтня

Правдівська сільська рада

с. Правдівка

30 вересня

с. Вихилівка

25 листопада

Савинецька сільська рада

с. Савинці

4 серпня

Скаржинецька сільська рада

с. Скаржинці

7 липня

с. Лехнівка

5 жовтня

с. Перегінка

25 серпня

Соколівська сільська рада

с. Соколівка

28 серпня

Солобковецька сільська рада

с. Солобківці

2 субота серпня

с. Глушківці

7 липня

п. Глушковецьке

-

с. Корначівка

4 серпня

с. М.Морозівський

4 серпня

с. Проскурівка

26 серпня

с. Сл.Глушковецька

-

с. Стріхівці

12 липня

Соснівська сільська рада

с. Соснівка

27 вересня

Сутковецька сільська рада

с. Сутківці

14 жовтня

с. Лисівка

14 жовтня

Тарасівська сільська рада

с. Тарасівка

-

с. Андріївка

2 серпня

Томашівська сільська рада

с. Томашівка

4 серпня

с. Нове Село

-

Шарівська сільська рада

с. Шарівка

третя субота серпня

Ясенівська сільська рада

с. Ясенівка

перша субота червня

 Звідки походить назва Ярмолинці

Це було давно. Люди у селах жили бідно. Вони працювали на полях, обробляли землю, тримали худобу. Магазинів і базарів у кожному селі не було. Щоб щось придбати, селяни були змушені їхати у велике поселення, де вирував ярмарок. Дорога до ярмарку була дуже погана, розбита кіньми, волами. Особливо важко по ній добиратися в осінню та весняну пори року. Добиваючись до ярмарку, коні грузли в болоті, потрапляючи в такі глибокі рови і колії, що сягали аж до глинки. На конях упряж, на волах ярма все було вимазане в глинці, і люди говорили: «Ну й дорога, все ярмо в глинці». А на ярмарок з’їжджалися покупці з усіх-усюд, переказуючи один одному, що їдуть туди, де ярмо в глинці. Згодом всю місцевість, де був ярмарок, почали називати - «Ярмо в глинці». Але так було важко вимовляти. Тож коли прийшли панські писарі записати назву селища, їм сказали місцеві жителі, об’єднавши два слова в одне: «Ярмолинці».

З того часу й прижилася назва Ярмолинці. Так і зараз називається це селище, якому більше шести століть.  

 

Амадоцьке озеро «І все ж таки воно існувало»

У матеріалі «Лютували шторми на Ярмолинеччині» (газета «Вперед» №10 2007 року) було порушена надзвичайно важлива тема не тільки для дослідників історії Поділля, а й усієї України. Адже швидке зникнення (за геологічними та історичними мірками) величезного Амадоцького озера (Amadoca Palus Amadoca Laqo) супроводжувалося значним спадом рівня води у річках, що витікали з нього. Це змінило не лише ландшафт, а й життя людей, які мешкали поблизу водойми. Є багато свідчень різних авторів про Амадоцьке озеро. Існують карти, де воно зображене, є дані про розміри поселень, які стояли на його берегах. Цікаво, що лінія трасування валів Траяна на Поділлі переривається саме там, де починається місцевість, яка була покрита Амадоцьким озером. Ще одним важливим свідченням про озеро є конструкція замкового мосту, що сполучає острівну територію Старого міста з фортецею й найдавнішою комунікацією Кам’янця –Подільського.

Міст має вигляд потужного кам’яного муру, в товщі якого під пізнім суцільним обличкуванням прихована складна система арок на пілонах. По обох кінцях мосту стояли вежі (збереглися лише фрагменти). За його основу править вапнякова скеля між островом і замковим мисом. У товщі скелі є похилий склепінчастий канал для пропуску води (пробитий у 1544 році). За дослідженнями учених давнє ядро мосту датується I століттям нашої ери. У II-III століттях міст не мав арок і завершувався дерев’яним хідником. Після татарської навали його було відбудовано за участю вірменських майстрів у монументальний арковий віадук. У 1685-86 р.р. під час турецької окупації міст було обмуровано з обох боків потужними мурами. У 1942 році, вже за німецької окупації – підвищено рівень проїзної частини на 3 метри. На конструкцію мосту значний вплив мав рівень води у річці Смотрич, що витікала з Амадоцького озера.

У I-II століттях рівень води був майже на 15 метрів вищий від сучасного. Це визначено за відбитками рівнів води у вигляді чітких горизонтальних слідів на вапнякових скелях каньйону. З огляду на це стає зрозуміло конструкція мосту, а саме: те, що пілони поставлені під кутом до течії річки, що в умовах високої води було актуальний застосування в нижній частині специфічного розчину мурування, який твердне при контакті з водою. Після зникнення Амадоцького озера річище Смотрича, як і інших річок, звузилось, рівень води понизився. Це зафіксовано історичними планами, а з XIX століття й фотографіями. Отже, доведено, що міст з самого початку будівництва був розрахований на високий рівень води у річці Смотрич, яка витікала з водойми. Це є ще одним свідченням існування Амадоцького озера.

 

Звідки походить назва села Сутківці

За переказами, назва села походить від місцевого діалекту «сутки», що означає вузьку стежину, прохід, коридор між горбами, горами. Давня місцева легенда розповідає, що йшов чоловік полями, оглядаючи місцевість. Розмірковував як назвати таку місцину. А тоді ще раз озирнувся, подумавши трохи, склав частини двох слів докупи, й вимовив: «Сутки» й «рівці», отож хай і зветься це місце «Сутківці». Назва села не змінювалась з часу його заснування.

Сутківці мають давню історію. Вперше воно згадується в історичних документах XIV ст.

Робота Сецинського під назвою «Древнейшие православные церкви в Подолии» розповідає, що у 1407 році подарував угорському вихідцеві Хотьку Кроату і його синові Олександру Ярмолинці з навколишніми селами, в числі яких були Сутківці. При розподілі маєтку між синами Олександра, Сутківці дісталися Федору, від якого пішов дворянський рід Сутківськіх. У 1493 році в селі числилося, за свідченням перепису, сім дворів. В XVI сторіччі Сутківцамі володіли Сутківські: Дахно Федорович (помер у 1534 р.) і Іван Дахновіч (помер у 1593 р.), на якому припинився рід Сутківськіх; дочка Івана - Варвара успадкувала село і принесла його в додане своєму чоловікові, Олександру Балабану, старості Вінницькому, який в 1623 р. побудував на горі замок, розвалини якого існують понині. Балабани володіли селом до кінця XVII сторіччя, потім воно перейшло Грабянкам.

Окремі дослідники вважають, що Сутковецький палац був збудований 1623 року Олександром Балаком, що одружився з останньою представницею роду Сутківських - Варварою, дочкою Івана Сутківського. Однак, згідно з дослідженнями Ю.Сіцінського, палацу XV ст. побудував Ф.О.Сутківський. На підтвердження цього слугує той факт, що стіни Сутковецького замку і Сутковецької церкви мають однакову забудову за складом.

У Сутківцях знаходиться видатна пам'ятка української архітектури — Покровська церква-фортеця, яка була побудована в другій половині XV ст. шляхтичами Сутківськими.

На протилежному від церкви-замку пагорбі стоїть залишки вже справжнього замку – другої визначної пам’ятки Сутківців. До будівництва замка на цьому місці існувало городище, укріплене кам’яним оборонним муром. У другій половині XV століття на північний захід від нього було почато будівництво регулярного баштового замку.

Є багато легенд про Сутківську твердиню. Так, розказують, що на замчищу на горі біля башт у великі релігійні свята можна побачити багато людей в білих опанчах та кожухах. Особливо часто їх бачать начебто на Великдень, тоді, навіть, можна почути під землею дзвони, якщо прикласти вухо до землі. Говорять також, що ці видіння дано побачити лише щасливій людині та чистій душею людині.

 

Легенда «Про матір-сову», с. Косогірка

Було це дуже давно. Жила собі на околиці села бідна вдова. І було у неї два сини. Сильними та красивими виросли хлопці. А ще вони любили працювати й допомагати своїй матусі, як тільки могли. Раділа мати своєму щастю і довго ночами молила Бога послати добру долю її синам.

Але на землю прийшла біда. Татарська орда напала на наш край. Не минуло лихо і нашого села. Палали хати і дерева. Усюди було чути стогін, лежали вбиті односельчани. Помандрували на татарські базари сільські красуні, дужі молодці і маленькі діти. Біда погнала у неволю і вдовиних синів. І коли на село впала ніч, із напівзгорілої хати вийшла вдова. Заридала-заплакала вона і пішла шукати поміж мертвих своїх синів. Але їх там не було. І тоді пішла вона за татарами.

Вдень ховалася по темних місцях, остерігаючись чужинців, а ночами йшла за синочками. У зірок просила сили, землю цілувала, бо по ній ступали їхні ноги. Сили залишали вдову і падала вона неживою на дорогу і вставала, і далі йшла на смерть.

Небо, побачивши цю тугу сивої жінки-матері, перетворило її у птаха. Сивою вона стала. І тепер ночами літає безшумно, кричить і просить обізватися своїх дітей, і не заспокоїться, поки їх не знайде.

 

Звідки походить назва села Шарівка

Справіку любили поселятися люди серед мальовничої природи на узвишшях. Будувалися, жили, працювали на своїх землях, пасли худобу. Але настали часи, коли всі поселення переписували, себто реєстрували. І ходили панські писарі записувати назви сіл і перераховувати людей.

І ось прийшли вони в один прекрасний куточок і не знають, як записати це село. Постукали в одну хату. А в ній жив єврей. У нього народилася донька на ймення Рівка. І коли гості запитали, яке це село, Рівка голосно розплакалася. Тоді батько крикнув до неї: «Ша, Рівка!» А переписувачі подумали, що о господар їм відповів так – «Шарівка!» Тож записали батьківський вигук у свою книгу, як назву села.

Так з того часу і пішла назва села на горбі – Шарівка.

 

Легенда «Наша Берегиня», с. Шарівка

Коли йти до сільського кладовища в с. Шарівка, то ще здалека можна побачити на краю католицького кладовища пам’ятник жінці. Це – Свята Ганна. Кажуть, колись давно, коли споруджували цю святиню, під постаментом закопали багато коштовностей. До Святої Ганни молились численні покоління шарівчан. Вона, завдяки власній святій силі, охороняла село. Люди говорять, що ніколи жоден ворог не зможе знищити село, бо Свята Берегиня не допустить до цього. На жаль, знаходилося багато лиходіїв, що намагалися викрасти скарби, та жодному не вдалося цього зробити. Якась сила відкидала цих крадіїв хтозна-куди, щоб ніколи не верталися назад, каралися тяжкими невиліковними хворобами, каліцтвом.

Збігають роки, змінюються покоління, а Свята Ганна береже Шарівку від всякого зла.

 

«Криничка Божої Матері», с. Жилинці

Щороку на десяту П'ятницю після Великодня по польових стежках і дорогах, які ведуть до жилинецького лісу, до джерела ідуть і їдуть люди з різних куточків України, щоб поклонитися святині та обмити святою водою обличчя, тіло. Кажуть, це позбавляє від болю й недуг. Про цілющі властивості цієї води знають з давніх-давен. Ось про що говорить легенда, яку записав вчитель історії В.М. Штогрин.

У давні часи біля лісу люди випасали худобу. Одного ранку пастух пішов до джерела. Коли він зігнувся над водою, побачив образ Божої Матері. Отож прикликав людей, щоб вони теж побачили диво. З того часу вода в джерелі вважалася цілющою. Навіть під час чуми, селяни обмивалися нею і перемагали страшну хворобу. Біля кринички почали відправляти і свята. Та не подобалося поміщику, що тисячі людей прокладають стежки через поле, ідучи по воду. Він наказав закопати джерело, а в його серце забити дубову палю. Але маленьке джерельце виявилося сильніше і його цілюща вода знову і знову пробивалася на поверхню.

У цього поміщика була дочка, яка ще дитиною через хворобу осліпла. Минали роки і в день Святої Пасхи, коли дівчині мало виповнитися вісімнадцять років, вона побачила дивний сон. Він пророкував їй зцілення, якщо на десяту П'ятницю після Пасхи омиє обличчя водою з Кринички до сходу сонця. В призначений час і день, вона прийшла на місце, набрала святої води і піднесла до своїх незрячих очей. І в цей час сталося диво - дівчина прозріла. Батько на подяку побудував біля джерела капличку. І стала Криничка місцем паломництва. Не одна знедолена людина знайшла тут свій порятунок.

За часів Радянської влади, коли розбирали церкви, джерело також закопували, заливали смолою, бетоном, закидали деревом. Ставили наряди міліції, виставляли загорожі, робили облави. Джерело ж наполегливо пробивалося крізь перепони, щоб знову приносити людям зцілення. Живе Криничка, напуває людей, лікує їх недуги, зігріває душі. Не губляться й досі польові стежки, що ведуть до неї.

 

«Капличка Ганнусі», с. Андріївка, Тарасівська сільська рада

 На одній з галявин Андріївських просторів, де буйно зацвіла кульбаба, в обіймах розлогих верб, біля дзвінкоголосого потічку під шелестливим віттям вічній зажурі заховалася капличка. У ній - вічний біль непоправної втрати, життєва трагедія батька - місцевого мельника Матея Осадчука. Його єдину відраду, любу донечку Ганнусю, дівчину невимовної краси згубила… гадюка, її укус заподіяв смерть, закрив сонце, забрав молоде життя.

У той далекий 1906 рік з пеленою сліз на обличчі батько власними руками змайстрував з гіпсу скульптуру Ганни, вбрав у одяг український, повісив на шию коралі, влаштував у каплицю і стало те місце святинею для чоловіка, а згодом і для сельчан. Так з'явилась у Андріївці капличка святої Ганни. Пережила вона й період гоніння церков. Щоправда, постать представленої заховали люди і зберігали на горищі сільського Будинку культури.

Минуло багато літ. Покинув грішну землю старий Матей. А Ганна – у світлиці понад річечкою, воду у якій щороку освячують у день святого Іллі. Приходить сюди люд, пам'ятає про доньку та батька, який, мабуть, подарував їй вічність.

 

Назва

Тип закладу

Місце знаходження

Кіль-кість місць

1

«Райський куточок»

кафе

смт Ярмолинці, об’їзна дорога

30

2

Бенкетна зала

ПП «Р-К»

 

смт Ярмолинці, об’їзна дорога

250

3

«Гостинний двір»

кафе-бар

смт Ярмолинці, об’їзна дорога

50

4

«Магнолія»

кафе

смт Ярмолинці, вул. Хмельницька, 3

50

5

«Клуб Нічка»

кафе

смт Ярмолинці, вул. Щорса

75

6

«Бункер»

бар

смт Ярмолинці, площа 600-річчя Ярмолинець, 1А

75

7

«Нота»

кафе-бар

смт Ярмолинці, площа 600-річчя Ярмолинець, 1А

50

8

«Лісова пісня»

кафе

смт Ярмолинці, вул.Хмельницька

150

9

«Магістраль»

кафе-бар

смт Ярмолинці, вул.Петропавлівська

100

10

«Зустріч»

кафе-закусочна

смт Ярмолинці, вул.Петропавлівська, 57

60

11

«Людмила»

бар

с. Антонівці

30

12

«Наталі»

бар

с. Виноградівка

50

13

«Дружба»

кафе

с. Правдівка

50

14

«Пиріжки»

кафе

с. Правдівка

15

15

«Мрія»

магазин-бар

с. Правдівка

10

16

«Пиріжковий рай»

кафе

с. Правдівка

20

17

«Курка гриль»

магазин-бар

с. Правдівка

10

18

«Манелла»

магазин-бар

с. Скаржинці

25

19

«Міленіум»

бар

с. Скаржинці

25

20

«Гурман»

кафе

с. Солобківці

45

21

Бенкетна зала

ФОП Махобей Юрій Михайлович

кафе

с. Солобківці

250

22

«Берлін»

бар

с. Солобківці

 

УКРАЇНА
ЯРМОЛИНЕЦЬКА РАЙОННА ДЕРЖАВНА АДМІНІСТРАЦІЯ
Управління економічного розвитку, торгівлі, інфраструктури та туризму
32100, смт Ярмолинці, площа 600-річчя Ярмолинець, 1
тел. (03853)2-16-92, 2-18-77

30 жовтня 2016 року у с. Сутківці презентували нову туристичну марку (ТМ) на Хмельниччині, а саме: «№160 - Покровська церква-замок, XIV-XVIII ст. Замок, XIV-XVII ст. - Сутківці».

Ця подія стала можливою завдяки молодій парі мандрівників-колекціонерів Катерині та Юрію Даценкам з м. Хмельницького. Вони не тільки подали ідею створення цього ТМ-місця, але й зібрали необхідні кошти для випуску марки. Більше про наших героїв, звідки взялася ідея створення ТМ у Сутківцях та відео презентації за посиланням: https://sutbibl.wordpress.com...

111116 1

111116 2


 Іменну туристичну марку «№160 - Покровська церква-замок, XIV-XVIII ст. Замок, XIV-XVII ст. - Сутківці» можна придбати безпосередньо у церковній крамничці храму, або в сільській бібліотеці с. Сутківці.

  

Проект «Туристичні марки»

 Ідея туристичних марок з’явилася у 1998 році в Чехії. Згодом ТМ набули популярності серед сотень тисяч колекціонерів у Чехії, Словаччині, Польщі, Австрії – загалом у 20-ти країнах світу!

 Україна приєдналась до цього колекційно-туристичного проекту у 2007 році. На даний час Україна вже має близько трьохсот туристично-маркованих місць, і з них лише дев’ять – у Хмельницькій області.

ТМ – це приємні, автентичні дерев’яні сувеніри, які сильно відрізняються від китайських.

Такий сувенір можна придбати тільки відвідавши об’єкт, зображений на ньому. Відтак, ТМ стає своєрідним трофеєм туриста – справжнім підтвердженням вашої мандрівки.

Усі ТМ мають свої номери та разом утворюють загальноукраїнську систему сувенірів. Мандруючи, ви можете збирати свою колекцію таких  трофеїв. Ціна ТМ є однаковою для всіх ТМ-місць – 25 грн (з 2015 року).

Першочерговою ідеєю проекту «Туристичні марки» є популяризація туризму в Україні, зокрема маловідомих місць, які беззаперечно вартують уваги мандрівників.

Повна інформація про проект та додаткові акції для мандрівників-колекціонерів на сайті «Туристичні марки України», за посиланням: http://www.turystycni-marky.com.ua/

joomla
picma